понеділок, 30 січня 2023 р.

День народження Всеволода Зіновійовича Нестайка

   30 січня – день народження Всеволода Зіновійовича Нестайка – « Сонячного Письменника» усіх дітлахів багатьох поколінь України. Книги В. Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу. За його творами знімалися фільми, що завоювали міжнародні нагороди. Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі»), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»), премії імені Олександра Копиленка ( за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»).
   На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях «П’ятірка з хвостиком» він був удостоєний другої премії. А в 1979 році рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г. Х. Андесена, як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Більше про життя письменника ви можете дізнатися за посиланням:
https://youtube.com/watch?v=Ih-YZA7GEiI&feature=share Тож читаємо і перечитуємо улюблені з дитинства твори Всеволода Зіновійовича

вівторок, 24 січня 2023 р.

Відомий український казкар Сашко Лірник відзначає 60-річчя

   Олександр Іванович Власюк, відоміший під ім'ям Сашко Лірник — казкар-лірник, інженер-будівельник та кораблебудівельник, колишній учасник київського гурту "Вій", сценарист, актор, телеведучий, автор телепрограм. Був членом журі фестивалю авторської пісні "Срібна підкова", постійний учасник фестивалів "Країна Мрій", "Шешори", "День Незалежності з Махном", "Етноеволюція", "Трипільське Коло". Володар почесного звання "Заслужений працівник культури УкраїниНародився Сашко Лірник 24 січня 1963 року в місті Умань. В 1999—2002 роках — автор і ведучий телепередачі "Казки лірника Сашка".
   У 2003 році диск "Казки лірника Сашка для дорослих і дітей" був визнаний найкращим альбомом України (опитування журналу "Політика і культура").
   Сашко Лірник написав і поставив чотири "Зіркові вертепи" 2008, 2009, 2010, 2011 років на фестивалях "Карпатія". Записував пісні з гуртами "Рутенія", "Чур", "Вій", "Кому Вниз", знявся у кліпі гурту "Тінь Сонця". Зараз знімає художній фільм за мотивами своєї казки "Про вдову Ганну Шулячку, Чорного козака і страшне закляття", в якому грає одну із ролей. Ведучий фестивалю "Українське Різдво" в Оперному театрі м. Києва.
   Брав участь у багатьох етно та музичних фестивалях як казкар-лірник.
   Сашко Лірник написав і поставив "Зірковий Новорічний Вертеп" на Майдані Незалежності в Києві у 2014 році[6], який визнано найкращим новорічним шоу в Україні 2014 року.
   2011 року у видавництві Олега Петренка-Заневського "Сіма видає" вперше вийшла книжка "Казки Лірника Сашка".
   У 2013 році це видання на Інтернаціональній виставці ілюстраторів дитячої книжки "Mostra degli Illustratori" (Болонський дитячий книжковий ярмарок) було обране до 50 найкращих художніх творів з понад 3200 заявлених зі всього світу. У 2014 році вийшла книжка "Казки Лірника Сашка" (видавництво "Зелений Пес"), яка стала лідером в рейтингу українських книжок. 
   У 2014 році на екрани вийшов мультсеріал "Моя країна Україна" за сценарієм Сашка Лірника — 26 серій, який він і озвучував і є головним героєм разом із своїм котом Воркотом.
   Написав сценарій повнометражного мультфільму "Про чотири роги і козацький рід". Для Українського радіо записав "Ніч перед Різдвом". Автор сценарію музичного кліпу О.Скрипки "Щедрик" та сценарію спектаклю "Чорний Козак" для українського театру в Торонто.
Лауреат низки премій і нагород, зокрема й відзнаки «Золота пір’їнка». 2000 року дитяче журі обрало Власюка «найкращим дитячим письменником України».

понеділок, 23 січня 2023 р.

ФРЕДЕРІК СТЕНДАЛЬ (АНРІ-МАРІ БЕЙЛЬ)

 

   23 січня виповнюється 240 років з дня народження одного з найяскравіших представників французької літератури ХІХ століття ‒ Фредеріка Стендаля. Саме його творчість відкриває новий період в розвитку західноєвропейської літератури ‒ період класичного реалізму. Стендаль був чудовим аналітиком людської душі, а герої його творів змальовані в глибокому зв’язку з їх суспільним середовищем. Це один із найкращих письменників-психологів у світовій літературі.
Всіляке повстання проти чужоземних загарбників ‒
діло законне та є першим обов’язком кожного народу.
Ф. Стендаль

   Стендаль (справжнє його ім'я Анрі-Марі Бейль) народився 23 січня 1783 року в місті Гренобль в родині адвоката Шерюбена Бейля. Мати майбутнього письменника померла, коли хлопчикові виповнилося сім років, і його вихованням займалися тітка і батько, з якими відносини у маленького Анрі не склалися. Тепло і уважно до хлопчика ставився лише його дід Анрі Ганьон. Він був лікарем і громадським діячем, захоплювався ідеями Просвітництва та був шанувальником Вольтера. Дід мав великий вплив на формування особистості майбутнього письменника.
   Після отримання домашньої освіти Анрі протягом трьох років навчався в Центральній школі Гренобля, демонструючи особливі успіхи у вивченні математики, через що викладачі пророкували йому велике майбутнє. З метою подальшого вивчення математичних дисциплін у 1799 році він приїхав до Парижа, плануючи вступити до Політехнічної школи, куди так і не потрапив. Так сталося, що юнак прибув до Парижа через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Наполеон Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися приготування до походу в Італію. Сімнадцятирічний Анрі Бейль забув про свій намір стати інженером та вступив до армії Наполеона. Юнак прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку і 1802 року повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.
   Але у 1805 році Анрі був змушений повернутися на службу. На посаді військового чиновника відвідав разом з армією кілька європейських держав: Австрію, Німеччину, Італію. Стендаль брав участь у поході Наполеона в Росію у 1812 році ‒ був свідком Бородінської битви, бачив, як горіла Москва, зазнав жахи зимового відступу французької армії з Росії. Йому вдалося переправитися через річку Березину за кілька годин до розгрому французької армії.
   Після падіння Наполеона Анрі Бейль їде до Італії, де мешкає близько семи років, лише наїздами буваючи на батьківщині. Перебування в цій країні залишило глибокий слід у творчості письменника. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику, які згодом надихнули його на цілу низку творів: книгу, присвячену музиці ‒ "Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазіо"; роботу з історії мистецтва ‒"Історія живопису в Італії"; книги про подорожі по Італії: "Рим, Неаполь, Флоренція", "Прогулянки по Риму", новели "Італійські хроніки". Врешті-решт, Італія дала письменнику і сюжет одного з найбільших його романів ‒ "Пармська обитель".
   Стендаль захоплювався також інтенсивним громадянським життям Італії. Зокрема, у його творах знайшли відображення події, пов’язані з повстання карбонаріїв у ряді італійських міст (Неаполь, Турін), що відбувались у 1821 році. Він віддав шану учасникам цього руху, створивши образи: П’єтро Міссіріллі у "Ваніна Ваніні", Ферранте Палла в "Пармській обителі", графа Альтаміри в "Червоному і чорному". Співчуття Бейля руху карбонаріїв дало підставу уряду Італії звинуватити його в приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити країну. До того ж, серце письменника було розбите нещасливим коханням до надзвичайної жінки, Матильди Вісконті, яка, на жаль, не відповіла йому взаємністю. Він важко пережив її відмову, а згодом – і її ранню смерть. Більше в житті письменника не було жінки, здатної замінити Матильду, тож він вирішує повернутися на батьківщину.
   Але і там ситуація була не найкращою. Анрі Бейль публікує свої статті і нариси під псевдонімом "Стендаль", боячись негативного ставлення з боку влади. У 1821-1830 роках письменник живе у Парижі, друкується в англійських журналах як літературний і художній критик. Працюючи над романами "Ваніна Ваніні" та "Арманс", Стендаль розвиває свій талант реалістичного опису. Незважаючи на активну літературну діяльність, матеріальне становище письменника залишається складним, а настрій – песимістичним. Після перемоги Липневої революції і встановлення у Франції буржуазної монархії у липні 1830 року Стендаль одержує можливість вступити на державну службу: його призначають французьким консулом в Трієст, а потім в Чівітта-Веккьо. На посаді консула він працював до самої смерті.
   Одного разу, переглядаючи "Судову газету", Стендаль прочитав про справу Антуана Берте, сина сільського коваля, вихованого священиком місцевого приходу. Цей молодий чоловік, потрапивши в якості наставника дітей у дворянське сімейство міста Гренобля, через кілька років стріляє під час богослужіння в церкві в матір сімейства і в себе. Обидва вони залишилися живі, але Антуана Берте безжально засудили до смертної кари. Ця судова хроніка привернула увагу Стендаля, який задумав роман про трагічну долю талановитого плебея у Франції епохи Реставрації. Так народився роману "Червоне і чорне", який прославив ім’я письменника у віках.
  Далеко не всі твори письменника були опубліковані за його життя: зокрема, його автобіографія "Життя Анрі Брюлара", незакінчений роман "Червоне і біле" та інші твори. У літературній біографії "Життя Анрі Брюлара", написаній 1835 року, Стендаль зазначив: "Що стосується мене, я беру білет у лотереї з таким головним виграшем: мати читачів у 1935 році".Життя показало, що здійснилися найсміливіші мрії письменника. Понад двісті років минуло від дня його народження, а його твори, перекладені різними мовами, читають мільйони людей. Вони допомагають нам розуміти життя, цінувати правду і боротися за краще майбутнє.
Електронні ресурси
Стендаль. Біографія https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=4368
Стендаль — Червоне і чорне (аудіокнига скорочено)
https://www.youtube.com/watch?v=-rbRgZV1eMQ
«Червоне та чорне». Художній фільм. Франція. 1997 рік.
https://www.youtube.com/watch?v=0Hz15jAd7I4



середа, 11 січня 2023 р.

Шарль Перро - добрий казкар

  

   В одному із найбільших і найкрасивіших міст у світі — Парижі (столиці Франції) — 12 січня 1628 року народилися близнюки. Подружжя Перро вже виховувало чотирьох синів. Батько, впливовий адвокат Фернан Перро, вирішив назвати новонароджених на честь французьких королів: Шарль та Франсуа. Та через півроку маленький Франсуа помер.
   Дитинство Шарля було цікавим. Років з 6-ти він навчився від мами читати. Першу чарівну казку хлопчик почув від своєї няні. Йому настільки сподобались чарівні казки, що він готовий був слухати їх знову і знову. Він навіть спробував разом зі старшими братами написати свою казку. І називалася вона «Кохання лінійки та компаса».
   Шарлю було 8 років, коли його віддали на навчання в коледж Бове, який був розташований недалеко від будинку родини Перро. Спочатку Шарль відставав у навчанні. Він став мовчазним, усього боявся. Навчання було для нього справжнім випробуванням. До 13 років коледж Бове був для Шарля справжнім жахом. В нього тут не було друзів, бо однолітки сторонилися його, але не чіпали, тому що в цьому ж коледжі навчалися старші брати Шарля, які могли за нього заступитися. Але згодом він став майже найкращим учнем. Та через складний характер Шарлю довелося залишити коледж і навчатися самостійно.
   Майбутній казкар закінчив коледж на відмінно. Батько наполягав, щоб син одержав юридичну освіту. І хоча Шарль мріяв стати письменником, після закінчення університету працював в паризькому суді адвокатом. Однак Шарль бачив, що не може протистояти несправедливості. Через 5 років пішов з адвокатури.
   Перро почав писати поеми, присвячені королеві. Правда, ще в коледжі він писав вірші. Йому дуже подобалася антична література. І він з братами зробив переклад на французьку «Енеїди».
   Молодого юриста помітили, і міністр фінансів Ніколо Фуке запросив Перро на роботу. Шарль служив при дворі Людовика XIV. Король був задоволений його службою і навіть інколи радився із Шарлем. Перро розбагатів, став членом Французької академії наук, але й надалі свої придворні обов'язки поєднував з літературною діяльністю.
   Творчий спадок Шарля Перро великий. Він працював над створенням «Всезагального словника французької мови». Його перу належить робота «Великі люди Франції», написані статті, книги, мемуари, поеми у віршах, багато поезій.
   І хоча писав Шарль багато і в різному жанрі, основним жанром його творчості стала чарівна казка. До нього спеціально для дітей ніхто не писав. І це, напевно, найбільша заслуга Шарля Перро — його казки поклали початок дитячої літератури як окремого жанру.
   Перші свої казки Ш. Перро написав у віршах, які закінчував повчальними віршованими рядками. Наприклад, казка «Червона Шапочка» містила віршик, який давав дівчатам настанову, що небезпечно слухати лихих людей. Потім казки Перро почали друкуватися без повчальних додатків, бо вони були зайві. Читачі й самі добре розуміли, що хоче сказати казкар своїми творами.
   Звісно, казки Шарль Перро вигадував не сам. Деякі пам'ятав з дитинства, про інші довідався протягом життя, адже писати казки письменник почав вже у 68 років. Казки Шарля Перро — літературні, створені за сюжетами європейського фольклору.
   Славу авторові приніс збірник «Казки матусі Гусині». А почалося все у 1696 році, коли в одному журналі з'явилася казка «Спляча Красуня», яка дуже сподобалася читачам. Саме тоді Перро вирішив написати цілу книжку під назвою «Казки моєї матусі Гусині», з якою пов'язана одна сімейна таємниця. Книга була видана під ім'ям П'єра Перро.
   Чому Шарль підписався цим ім'ям? Таємниця з'ясувалася дослідниками його творчості через багато років. Вважають, що книжку написав сам Шарль Перро, щоб допомогти синові П'єру зробити кар'єру при дворі, написавши казки та присвятивши їх юній принцесі Орманській, племінниці короля. Книжку він підписав ім'ям сина. Сподівання Шарля справдилися. Син П'єр Перро подарував принцесі присвячену їй книгу і одержав, як нагороду, — дворянський титул, а також увійшов в коло близьких друзів принцеси.
   А вийшло так, що саме ця книга принесла авторові світову славу. «Казки матусі Гусині» сподобалися парижанам. Щодня у паризькій крамниці Клода Барбена за 1 день продавалося до 50-ти книжок. Протягом року видавець тричі повторював тираж. Це був безпрецедентний випадок в історії книгодрукування Франції. Таке не снилося нікому з авторів сучасних дитячих бестселлерів. Поступово вся Європа вже знала та полюбила героїв казок Шарля Перро.
   Казки письменника чарівні: в них діють чарівники та чарівниці, є чоботи-скороходи, чарівна паличка, вовк розмовляє людською мовою, а в «Синій Бороді» на ключику не відмиваються криваві плями.
   Отже, Шарль Перро першим відчинив двері в літературу чарівній казці, став основоположником цього жанру. Червону Шапочку, Кота в чоботях, Хлопчика-Мізинчика, Віслюкову Шкіру, Сплячу Красуню та Синю Бороду знають всі дорослі давним-давно. Але Шарль Перро зміг так їх переповісти, що його перекази сподобалися всім. Всесвітня енциклопедія казок стверджує: «Це був найдобріший казкар в історії літератури. Він перший створив справжні дитячі казки — добрі та щасливі».
   Ось таким був він, автор першої дитячої книжки, основоположник жанру «чарівна казка» — Шарль Перро. 395 років виповнилося від дня його народження, а його ім'я пам'ятають, казки — читають.
   16 травня 1703 року Шарль Перро пішов з життя. Йому було лише 75 років. Поховали його на паризькому кладовищі Сен Бонуа. На початку ХІХ століття у зв'язку із закриттям кладовища, останки Шарля Перро були перенесені до підземного некрополя церкви Сен Бонуа.
   Але доки читають його казки, живе пам'ять про нього. Казки — справа давня. Вони прийшли з тих часів, коли не було ані книги, ані письменників. Але Шарль Перро зумів переповісти те, що чув від няні з дитинства таким чином, що його казками зачитувалися не лише діти, але й дорослі. На сюжети казок Перро створено опери «Попелюшка», «Замок герцога Синя Борода», балети «Спляча красуня», «Попелюшка», багато фільмів мультфільмів.

пʼятниця, 6 січня 2023 р.

Ніхто не перекреслить мій народ: 8 січня - день народження Василя Симоненка

   8 січня Україна відзначає день народження журналіста, визначного українського поета, одного з найактивніших діячів руху опору шістдесятників - покоління інтелігенції, яке виступало на захист української мови і культури - Василя Симоненка. Сьогодні йому б виповнилося 88 років.
   Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Зростав без батька. Про своє дитинство пізніше поет писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і сивий дід, а татом він нікого не кликав і довгий час був упевнений, що так і повинно бути.
   Почав шкільне навчання Симоненко у рідному селі. По закінченні отримав золоту медаль. Згодом вступив на факультет журналістики Київського національного університету імені Шевченка, а після отримання диплома переїхав до Черкас, де працював у редакціях газет "Молодь Черкащини", "Робітнича газета", "Черкаська правда".Після отримання диплома Василь Симоненко працював у редакціях газет "Молодь Черкащини", "Робітнича газета", "Черкаська правда". У редакції "Черкаської правди" познайомився зі своєю майбутньою дружиною Люсею. Згодом у родини народився син Олесь. Саме Олесю Василь згодом присвятить "Лебеді материнства":

"Можна все на світі вибирати, сину.
Вибрати не можна тільки Батьківщину".

Творчість поета-шістдесятника
   Писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за життя видано лише збірку лірики "Тиша і грім" (1962) і казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон". Його вірші, які допускалися до друку, коригувалися. Визнання до поета прийшло посмертно. Сам письменник про свій поетичний стиль говорив: "Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди".
   Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні вірші Симоненка. Саме вони поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pоків. Ця поезія була сатирою на радянський лад.
   Вірші Симоненка, які допускалися до друку, коригувалися радянською цензурою. Через цензуру друкувався Симоненко неохоче - не виносив втручання у свої тексти. У ті роки набули великої популярності самвидавні вірші Симоненка. Саме його сатира на радянський лад заклала підвалини українського опору 1960-1970 років - скажуть потім літературознавці. Поет був нещадний до українських ворогів, глумителів та відступників. Українська нація, був впевнений Симоненко - після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів і голодоморів - посяде гідне місце в житті цивілізованого вільного людства.

"Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є!
В його волячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!"


   Поряд із творами громадянської та інтимної лірики з-під пера Симоненка виходять сатиричні епітафії, байки, він пише віршовані жарти й казки для дітей.
   Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді, учасниками якого були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах.
   Василь Симоненко помер у 28 років. За офіційною версією - від раку. За іншою версією - Симоненко просто "забагато знав".
   У 1962 році він разом із колегами Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця, де було поховано жертв розстрілів НКВС - на цвинтарях у Биківні, Лук’янівському та Васильківському кладовищах на Київщині. Це стало трагічною подією в його житті - його було взято на облік до КДБ.
   Влітку того ж 1962 року владою було підлаштоване звіряче побиття Василя Симоненка на залізничній станції ім. Шевченка (м. Сміла) у Черкаській області. Поета жорстоко побили працівники міліції. Згодом стан його здоров'я погіршився. Рак нирок та побої міліціонерів призвели до передчасної смерті Симоненка.
   14 грудня 1963 року, у свої неповні 29 років, поет помер у черкаськiй лiкарнi. Під час похорону до рук друзів поета потрапили його щоденники й архів, але Симоненка в Україні не видаватимуть ще 15 років. У 1965-му поета висунуть на Шевченківську премію, однак отримає її Василь Симоненко лише через 30 років, в незалежній Україні - посмертно.
Цікаві факти з життя
  Улітку 1962 року Василь Симоненко з Миколою Сніжком та сім`ями відпочивали на пікніку на березі Дніпра. Там випадково у воді поет знайшов підкову. Забрав її та хотів повісити вдома над дверима, але дружина не дала. Тоді Симоненко прибив підкову до одвірка у редакції "Черкаської правди", де працював. "Сказав, що в кожної хати повинен бути свій оберіг", - пригадує Микола Сніжко.
   Через 35 років після смерті в робочому кабінеті Василя Симоненка відкрили кімнату-музей. На столі лежать рукописи віршів, перо, стоїть машинка. Збоку - вішак із плащем і капелюхом, а на полиці шафи - підкова.
Найкращі цитати Василя Симоненка
- Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе.
- Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!
- На світі той намудріший, хто найдужче любить життя.
- Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину.
- Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова…
- Поезія – це прекрасна мудрість.