Всіляке повстання проти чужоземних загарбників ‒
діло законне та є першим обов’язком кожного народу.
Ф. Стендаль
Стендаль (справжнє його ім'я Анрі-Марі Бейль) народився 23 січня 1783 року в місті Гренобль в родині адвоката Шерюбена Бейля. Мати майбутнього письменника померла, коли хлопчикові виповнилося сім років, і його вихованням займалися тітка і батько, з якими відносини у маленького Анрі не склалися. Тепло і уважно до хлопчика ставився лише його дід Анрі Ганьон. Він був лікарем і громадським діячем, захоплювався ідеями Просвітництва та був шанувальником Вольтера. Дід мав великий вплив на формування особистості майбутнього письменника.
Після отримання домашньої освіти Анрі протягом трьох років навчався в Центральній школі Гренобля, демонструючи особливі успіхи у вивченні математики, через що викладачі пророкували йому велике майбутнє. З метою подальшого вивчення математичних дисциплін у 1799 році він приїхав до Парижа, плануючи вступити до Політехнічної школи, куди так і не потрапив. Так сталося, що юнак прибув до Парижа через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Наполеон Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися приготування до походу в Італію. Сімнадцятирічний Анрі Бейль забув про свій намір стати інженером та вступив до армії Наполеона. Юнак прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку і 1802 року повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.
Але у 1805 році Анрі був змушений повернутися на службу. На посаді військового чиновника відвідав разом з армією кілька європейських держав: Австрію, Німеччину, Італію. Стендаль брав участь у поході Наполеона в Росію у 1812 році ‒ був свідком Бородінської битви, бачив, як горіла Москва, зазнав жахи зимового відступу французької армії з Росії. Йому вдалося переправитися через річку Березину за кілька годин до розгрому французької армії.
Після падіння Наполеона Анрі Бейль їде до Італії, де мешкає близько семи років, лише наїздами буваючи на батьківщині. Перебування в цій країні залишило глибокий слід у творчості письменника. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику, які згодом надихнули його на цілу низку творів: книгу, присвячену музиці ‒ "Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазіо"; роботу з історії мистецтва ‒"Історія живопису в Італії"; книги про подорожі по Італії: "Рим, Неаполь, Флоренція", "Прогулянки по Риму", новели "Італійські хроніки". Врешті-решт, Італія дала письменнику і сюжет одного з найбільших його романів ‒ "Пармська обитель".
Стендаль захоплювався також інтенсивним громадянським життям Італії. Зокрема, у його творах знайшли відображення події, пов’язані з повстання карбонаріїв у ряді італійських міст (Неаполь, Турін), що відбувались у 1821 році. Він віддав шану учасникам цього руху, створивши образи: П’єтро Міссіріллі у "Ваніна Ваніні", Ферранте Палла в "Пармській обителі", графа Альтаміри в "Червоному і чорному". Співчуття Бейля руху карбонаріїв дало підставу уряду Італії звинуватити його в приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити країну. До того ж, серце письменника було розбите нещасливим коханням до надзвичайної жінки, Матильди Вісконті, яка, на жаль, не відповіла йому взаємністю. Він важко пережив її відмову, а згодом – і її ранню смерть. Більше в житті письменника не було жінки, здатної замінити Матильду, тож він вирішує повернутися на батьківщину.
Але і там ситуація була не найкращою. Анрі Бейль публікує свої статті і нариси під псевдонімом "Стендаль", боячись негативного ставлення з боку влади. У 1821-1830 роках письменник живе у Парижі, друкується в англійських журналах як літературний і художній критик. Працюючи над романами "Ваніна Ваніні" та "Арманс", Стендаль розвиває свій талант реалістичного опису. Незважаючи на активну літературну діяльність, матеріальне становище письменника залишається складним, а настрій – песимістичним. Після перемоги Липневої революції і встановлення у Франції буржуазної монархії у липні 1830 року Стендаль одержує можливість вступити на державну службу: його призначають французьким консулом в Трієст, а потім в Чівітта-Веккьо. На посаді консула він працював до самої смерті.
Одного разу, переглядаючи "Судову газету", Стендаль прочитав про справу Антуана Берте, сина сільського коваля, вихованого священиком місцевого приходу. Цей молодий чоловік, потрапивши в якості наставника дітей у дворянське сімейство міста Гренобля, через кілька років стріляє під час богослужіння в церкві в матір сімейства і в себе. Обидва вони залишилися живі, але Антуана Берте безжально засудили до смертної кари. Ця судова хроніка привернула увагу Стендаля, який задумав роман про трагічну долю талановитого плебея у Франції епохи Реставрації. Так народився роману "Червоне і чорне", який прославив ім’я письменника у віках.
Далеко не всі твори письменника були опубліковані за його життя: зокрема, його автобіографія "Життя Анрі Брюлара", незакінчений роман "Червоне і біле" та інші твори. У літературній біографії "Життя Анрі Брюлара", написаній 1835 року, Стендаль зазначив: "Що стосується мене, я беру білет у лотереї з таким головним виграшем: мати читачів у 1935 році".Життя показало, що здійснилися найсміливіші мрії письменника. Понад двісті років минуло від дня його народження, а його твори, перекладені різними мовами, читають мільйони людей. Вони допомагають нам розуміти життя, цінувати правду і боротися за краще майбутнє.
Стендаль — Червоне і чорне (аудіокнига скорочено)
https://www.youtube.com/watch?v=-rbRgZV1eMQ
«Червоне та чорне». Художній фільм. Франція. 1997 рік.
https://www.youtube.com/watch?v=0Hz15jAd7I4
Електронні ресурси
Стендаль. Біографія https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=4368Стендаль — Червоне і чорне (аудіокнига скорочено)
https://www.youtube.com/watch?v=-rbRgZV1eMQ
«Червоне та чорне». Художній фільм. Франція. 1997 рік.
https://www.youtube.com/watch?v=0Hz15jAd7I4
.jpg)