Якщо хочеться додому

Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків та дітей, які залишили свої домівки

Під час війни багато родин змушені покидати свої домівки та рухатися у невідомість для пошуку безпечного місця для себе та своїх дітей. Прибувши на місце тимчасового перебування, батьки та діти стикаються з адаптацією до нових умов. Цей процес адаптації до змін, що настали, може проходити такі етапи:
1. Організація побуту для себе та дітей. На цьому етапі важливою є організація побуту та забезпечення базових потреб, орієнтація в просторі (що і де знаходиться, чи є гаряча вода, де буде спати кожен член сім’ї, де ми їстимемо, чи є посуд тощо), тому увага дорослих спочатку може бути спрямована саме на це, без активного усвідомлення того, що зміна (переміщення) вже відбулась.
2. Відслідковування і зіткнення з відмінностями («не так, як вдома»). На цьому етапі може виникати роздратування, розгубленість, швидка втома, апатія. У процесі порівняння відмінностей буття, приходить усвідомлення того, де ти є – не вдома.
3. Ситуація невизначеності. Людина відчуває певну безпорадність та розгубленість, пов’язану із ситуацією невизначеності. З’являються питання на кшталт «що робити далі», «як надовго ми тут», «як бути зі школою та дитячим садком, що робити з роботою», «як продовжити лікування» тощо.
4. Планування (короткострокове і довгострокове). На цьому етапі з’являються плани щодо короткострокових і довгострокових дій. Це пов’язано із тим, що відбулось орієнтування у просторі (де магазин, що потрібно для відвідування лікаря, де навчатимуться діти, як я працюватиму тощо), перевірка на досвіді, що ви перебуваєте у безпеці (повної або часткової відсутності загроз) – первинна адаптація.
5. Асиміляція (інтеграція) досвіду. На цьому етапі актуальним стає проживання психотравмувального досвіду, який був пов’язаний із бойовими діями, розлученням із близькими та втратою звичного способу життя. З’являється опора на ресурси (як був пройдений цей шлях, з чим було складно, на що я опирався / опиралась, коли отримував / отримувала цей досвід, як я можу допомогти собі та іншим).
6. Прийняття. На цьому етапі відбувається два процеси: перший – пов’язаний з проживанням подій, які пов’язані з війною, а другий – пов’язаний із прийняттям тих змін, які відбулись, та адаптації в нових умовах і пошук ресурсів.



Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків, які сумують за домом

Перш ніж психологічно підтримувати дітей, батькам важливо спочатку стабілізувати власний психоемоційний стан.

Рекомендації щодо стабілізації стану:

Не звинувачуйте себе ні в чому (не поїхали раніше, поїхали не туди, чому поїхали, а не залишилися тощо). Запам’ятайте: під час війни будь-які прийняті вами рішення про безпеку вашої сім’ї, є правильними.

Відслідковуйте негативні думки та виділіть собі час на них (техніка «Будильник»: я подумаю про це з 10.00 до 11.00, в інший час буду вільним/вільною від цих думок), переключайте себе на позитивні думки/спогади.

Фокусуйтесь на позитивних спогадах, які є для вас підтримкою.

Якщо відслідковуєте, що ви застрягли на якійсь думці, переключіть себе на просту дію (наприклад, помийте посуд, пройдіться, зваріть кави тощо).

За можливості, підтримуйте спілкування з іншими людьми, не тільки смс-повідомленнями, а й за допомогою відеозв’язку.

Відслідковуйте власне дихання: там де ви завмираєте – якщо ви затамували дихання або воно поверхневе – покладіть одну руку на живіт, іншу на плече та почніть дихати животом, таким чином, щоб рука, яка лежить на животі, почала підніматися.

Дайте собі можливість прожити емоції – спогади про дім, роботу, близьких, які залишись, можуть викликати сум, тривогу, страх – дозволяйте собі ці почуття (наприклад, дайте собі можливість поплакати, посумувати).

Реагуйте на свої потреби та намагайтеся їх задовольняти.

Спогади про дім та бажання повернутись, побачити близьких людей, можуть викликати наступні тілесні реакції: тремор, труднощі із засинанням, прискорене серцебиття, спазми тощо. При цьому можна, якщо тремор – підсилити тремтіння (пострибати, потрусити руками тощо), якщо морозить – накритися ковдрою, якщо труднощі із засинанням – за дві години вимкнути перегляд новин, відслідковувати дихання, обійняти близьких, які поруч, зробити очима 8-ку тощо.

Відслідковуйте негативні поведінкові реакції, наприклад, бажання дистанціюватися від усіх та ізолюватися; напади агресії, що спрямована на себе; вживання алкоголю, думки на кшталт “Нічого не має більше сенсу, я все втратила/втратив”, “Мене більше нічого не цікавить, я нічого не хочу робити”, “Я не зможу знайти роботу” тощо. Якщо вони є – формуйте нові ритуали та нові сенси (наприклад, долучайтеся до волонтерства, якщо немає змоги працювати, гуртуйтеся з однодумцями тощо).

Обмежте перегляд новин, безперервне читання соціальних мереж. Виділіть час для новин та споживайте новини тільки з перевірених джерел.

Виконуйте фізичні вправи, які допоможуть впоратися з напруженням та стресом (фізична зарядка, йога, прогулянки на свіжому повітрі).

Якщо ви відчуваєте, що ваш стан не змінюється і вам важко з ним впоратись самостійно, вкрай важливо звернутись за професійною психологічною допомогою

Поради щодо підтримки дітей, які сумують за домом

Перш за все, емоційний стан дитини залежить від емоційного стану найближчого оточення і про це важливо пам’ятати. Коли дитина ставить вам питання: «Коли ми повернемось додому», «Коли ми побачимо тата», «Коли я побачу друзів» тощо, – нормально не знати відповідь на них. Не давайте дітям обіцянок та інформації, в якій ви не впевнені.

Як підтримати дитину дошкільного віку:

Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут немає сирени / гучних звуків, тут тихо».

Поясніть, чому тато/інший значимий дорослий (чоловік чи жінка, який/яка служить в ЗСУ або належить до ТРО), зараз знаходиться не з вами: «Тато/мама/інша людина там, тому що захищає нашу країну/місто/село».

Поясніть, чому інші родичі – не з вами (стосується тих, які є значущими для дитини і залишились вдома): «Вони залишились вдома, тому що вони прийняли таке рішення/ не мали змоги виїхати разом з нами / допомагають стареньким» тощо.

Щоб допомогти дитині впоратися зі смутком, запропонуйте намалювати малюнок своїх відчуттів або малюнок татові/бабусі/діду/брату – тим, хто не поруч.

За можливості, дайте змогу дитині побачитись з близькими, які залишились: покажіть фотографії / відео або спілкуйтесь відеозв’язком.

Запропонуйте дитині пограти у гру, в яку з нею грала близька людина, за якою сумує дитина.

Якщо дитина дуже сумує за якоюсь іграшкою, яка залишилася вдома, спробуйте знайти іншу, запитайте в дитини, щоб натомість це могло бути.

Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно» або запропонуйте: «Ти можеш намалювати сумного смайлика та намалювати або розповісти мені, що би цей смайлик хотів зробити, щоб йому стало добре, або що його може заспокоїти». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної для неї/улюбленої активності.

Якщо дитина довгий час плаче і застрягла в цьому стані, важливо переключити на просту дію та сприяти тому, щоб дитина проговорила, про що саме вона плаче (наприклад: «Давай я буду мама-кенгуру, а ти зможеш застрибнути в кишеньку з пледу і побути там, поплакати. А коли ти будеш готовий / готова заспокоїтися, то вистрибнеш із цього карманчика»). Необхідно створити безпечне місце, куди дитина може ховатись, плакати, згадувати будиночок, тата або інших родичів, які зараз не з вами. Якщо стан дитини не зміниться протягом 3 тижнів, вкрай важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.

Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, казка наніч, сон тощо.

Обіймайте дитину.

Image

Як підтримати дитину молодшого шкільного віку:

Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно, немає сирени / гучних звуків, тут тихо».

Поясніть дитині правила: коли війна, то є чоловіки та жінки, які мають захищати державу, тому вони лишаються вдома; водночас, коли йдуть бойові дії, дітям важливо виїжджати у безпечне місце; повернутися додому можна тільки тоді, коли закінчиться війна. Наголошуйте, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна закінчилася.

Діти можуть програвати з іншими дітьми сценарії військових дій – це є нормальним, та є їх способом проживання цих подій. Вираження агресії в іграх – є типовим способом впоратися з травмуючим досвідом. Важливо слідкувати та навчити дитину, що злитись – це нормально, але у прояві злості є два правила: (1) не можна скеровувати злість на себе та (2) не можна скеровувати злість на інших. Діти можуть разом покричати, покидати камінчики у воду, поборотись жартома, але дорослим важливо слідкувати, аби діти не шкодили один одному та не ображали інших. У випадку, коли дитині важко впоратись з агресією і вона скеровує її на себе та/або на інших, важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.

Запропонуйте дитині зробити листа / листівочку / малюнок родичам, які не поруч; допоможіть скласти історію про події, які вона пережила (робіть це разом з дитиною, допомагаючи їй скласти історію).

За можливості, давайте дитині побачитись з близькими, які залишились: покажіть фотографії / відео або поспілкуйтесь відеозв’язком.

За можливості, повертайте дитину до спілкування з однолітками.

Обмежте читання новин та їх обговорення у присутності дитини.

Запевніть дитину, що вона не винна у тому, що сталося, адже діти схильні брати провину на себе, тому важливо пояснити, що це не так.

Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної для неї/улюбленої активності.

Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, час для навчання, читання на ніч, сон тощо.

Якщо ви використовували рекомендації, проте вас продовжує непокоїти стан дитини, важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.

Обіймайте дитину.

Як підтримати підлітка:

Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно, немає бойових дій, тут можна нормалізуватися та обміркувати, як ми можемо допомогти своїй родині та своїй країні».

Обговоріть разом, що сталося. Особливо закцентуйте увагу на тому, що близьким, які залишилися, буде спокійніше, коли вони будуть знати, що діти –– у безпеці. Наголосіть, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна закінчилася.

Визначте час для новин та обговорюйте з дітьми те, що чуєте, якщо вони залучені до перегляду.

Сприяйте спілкуванню підлітка з однолітками за допомогою відеозв’язку та в офлайні.

Створіть простір для розмов, де б дитина могла поговорити з вами, поділитись занепокоєнням, поставити запитання. Вислухайте думку дитини, не критикуйте її висловлювань, не знецінюйте запитань та разом знаходьте на них відповіді.

Відтворюйте домашні традиції та ритуали або створюйте нові: спільні прогулянки або чаювання, спільне читання або перегляд кіно.

Підтримуйте підлітка, коли він/вона ділиться переживаннями, може плакати, не намагайтесь одразу його/її зупинити, зарадити (уникайте висловлювань на кшталт «не плач, треба триматись», «не думай про це зараз», «припини про це говорити» тощо), а запитайте, якої підтримки потребує дитина.

Запропонуйте підлітку участь у групі психологічної підтримки для підлітків (детальніше про такі групи і як до них долучитися можна прочитати тут: https://poruch.me/).

Обіймайте дитину, якщо вона цього бажає.

ЯК ГОТУВАТИ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ

Рекомендації учням:
1. Активно працюй на уроці: уважно слухай, відповідай на запитання..
2. Став запитання, якщо чогось не зрозумів або з чимось не згодний.
3. Точно й детально записуй, що задано з кожного предмета.
4. Навчися користуватися словниками й довідниками. З'ясовуй значення незнайомих слів, знаходь потрібні факти й пояснення, правила, формули в довідниках.
5. Якщо в тебе є комп'ютер, навчися з його допомогою знаходити потрібну інформацію, робити розрахунки за допомогою електронних таблиць тощо.
6. Якщо матеріал, який подавали на уроці, є для тебе складним, повтори матеріал цього ж дня, навіть якщо наступний урок буде лише через кілька днів.
7. Починаючи виконувати завдання, думай не тільки про те, що треба зробити (тобто про зміст завдання), а й про те, як (за допомогою яких прийомів, засобів) це можна зробити.
8. У разі потреби звертайся по допомогу до дорослого або до однокласників.
9. Починаючи виконувати уроки, відкрий щоденник, подивися, чи всі завдання ти записав.
10. Продумай послідовність виконання завдань з окремих предметів і спробуй визначи­ти, скільки часу тобі знадобиться для виконання кожного завдання.
11. Прибери зі столу все зайве - те, що може відвертати твою увагу. Приготуй те, що потрібно для виконання першого завдання (підручник, зошити, карти, олівці, словники, довідники тощо). Після того як підготуєшся до першого уроку, прибери все й приготуй те, що потрібно для виконання наступного.
12. Між уроками роби перерви.
13. Спочатку спробуй зрозуміти матеріал, а потім його запам'ятати.
14. Перш ніж виконувати письмові завдання, зрозумій і вивчи правила до них.
15. Читаючи параграф підручника, став собі запитання: про що (або про кого) йдеться в цьому тексті тощо.
16.Шукай зв'язок кожного нового поняття, явища, про яке ти дізнаєшся, з тим, що ти вже знаєш. Співвіднось нове з уже відомим. Стеж за тим, щоб це були не випадкові, зовнішні зв'язки, а головні зв'язки за змістом.
17. Якщо матеріал, який треба вивчити, великий за обсягом або складний, розбий його на окремі частини й опрацьовуй кожну частину окремо. Використовуй метод ключових слів.
18. Не залишай підготовку до доповідей, творів, творчих робіт на останній день, адже це потребує багато часу. Готуйся до них заздалегідь, упродовж кількох днів, рівномірно розподіляючи навантаження.
19. Готуючись до усних уроків, викорис­товуй карти, схеми. Вони допоможуть тобі краще зрозуміти й запам'ятати матеріал. До них необхідно звертатися, відповідаючи на уроці. Чим краще ти вмієш користуватися картами, схемами, таблицями, тим вищою буде оцінка.
20. Спробуй у підготовці усних завдань використовувати метод «5 П», розроблений американськими психологами. За даними психологів США, такий метод дає змогу зосере­дити увагу на найважливішому в тексті й сприяє кращому його запам'ятовуванню.
21. Складай план усної відповіді.
22. Перевіряй себе.

Як знизити рівень ТРИВОГИ та ПАНІКИ?

Що робити при тривозі та паніці:

Тіло
Не стримувати тремтіння, а навпаки встати, потрясти тіло, поприсідати
масажувати мочки вух, стискати і розтискати долоні - це дасть роботу м'язам і допоможе знову відчути своє тіло,
для того щоб задіяти смакові рецептори покладіть в рот льодяник,
для тактильних відчуттів – перебирати чотки, дрібні предмети у руках.
Це включить моторику і дозволить заспокоїтися.

Дихання

У будь-якій ситуації необхідно нормалізувати дихання. Це дозволить вашій вегетативній системі прийти в норму.
Зосередьтеся на диханні
Зробіть кілька швидких вдихів та видихів (як дихає собака під час бігу)
Потім вдих, максимальна пауза, видих, максимальна пауза
Слухайте удари серця
Це дасть Вам можливість переключити увагу

Мозок
Пишіть на папері свої почуття та переживання
Малюйте хоча б каракулі та в них шукайте малюнок
Читайте, слухайте музику
Запустіть улюблену гру

Харчування

При страху та тривозі виробляється кортизол (гормон стресу), який мобілізує організм
А також адреналін та норадреналін (гормон зайця та лева) для реакцій бий або біжи

!!!!!Наше завдання вивести надмірний кортизол:

Пийте більше води, чорного та зеленого чаю

Їжте банани, темний шоколад, рослинні волокна, квашену капусту та йогурт (пробіотики), печену картку із салом
Уникайте кофеїну у другій половині дня
Нюхайте щось свіже, запах свіжості заспокоює і допомагає розслабитися (будь-який запах цитрусових, на крайній випадок свіжовипрана білизна)

Психологія

Страх, тривога та паніка не виникають на порожньому місці
Згадайте ранні події, що призводили до цих почуттів
Випишіть на папір, проаналізуйте, чому те, що сталося, викликало у вас негативну реакцію
Відстежте думки та тригери, які викликають тривогу

!!!Згадайте позитивні події.
Подумайте, що зараз для вас важливо та цінно – ментальна практика та усвідомленість – один із способів зниження кортизолу.

Бережіть себе

Шляхи повернення до дійсності у кризових ситуація

Ізраїльські психологи розробили низку протоколів, які допомагають швидко повернутися до дійсності у кризових ситуаціях. Це прості техніки, які можуть здатися дещо примітивними, але насправді є дуже дієвими.

1. Випийте склянку води маленькими ковтками, або хоча б змочіть ротову порожнину.

2. Торкніться будь-якої поверхні

Дотик до чогось реального допомагає заземлитися. Бажано не просто торкнутися, а описати подумки, яка саме поверхня: гладка, холодна, шорстка тощо.

3. Огляньте простір навколо себе, фокусуючи увагу на деталях

Ця техніка допомагає подолати синдром тунельного зору, який виникає при сильному стресі, коли складається враження, що ви можете бачити лише предмети, розташовані перед вами

4. Назвіть 6 кольорів, які ви бачите прямо зараз. Знайдіть 5 найменших предметів та 5 найбільших. Знайдіть очима 5 предметів різної текстури

5. Порахуйте від 20 до 0 вголос. Ця техніка допомагає привести в норму дихання. При зворотній лічбі активізуються лобні долі мозку, але будь-яке кризове дихання починається не з вдиху, а з довгого видиху, тому перед початком лічби треба видихнути.

6. Оцініть температуру приміщення та власного тіла

Термомоніторинг допомагає повернутися в тіло. Запитайте себе, холодно вам чи жарко. В кризових ситуаціях у людини зникає чутливість тіла, тому треба свідомо повертати собі відчуття температури

7. Притисніть руки або спину до стіни

Це допомагає заземлитися і відчути зовнішню точку опори. Можна також повідтискатися від підлоги або «позабивати цвяшки п’ятами»

Також відновити спокій допомагають:

- спів або мугикання

- погойдування всім тілом

- масаж очних яблук подушечками долонь

- почергове напруження і розслаблення різних частин тіла (особливо, якщо ви довго сидите в одній позі й не маєте можливості порухатися).

8. Зробіть вправу «Метелик»

Щоб повернути собі відчуття власного тіла, схрестіть руки перед собою та покладіть долоні собі на плечі й почергово постукуйте ними
Не менш важливо дозволяти собі жити звичайним життям, коли ви перебуваєте у відносній безпеці. Для нормалізації психіки потрібне відчуття, що ви можете контролювати хоча б якусь частину свого побуту.
Тому не можна відмовлятися від звичних дій та щоденних ритуалів:
приймайте душ, як тільки випадає можливість, щоб «змити» з себе тривогу і стрес
спіть, коли це можливо
плачте, коли хочеться, це допомагає скинути напругу
лайтеся, якщо це допомагає вам випустити агресію і заспокоїтися (але потурбуйтесь, щоб поруч не було людей, яких це може налякати
виконуйте хоча б мінімальні фізичні вправи, щоб підтримувати тіло в тонусі
по можливості, займайтеся буденними речами: готуйте їжу, дивіться фільми, грайте з дітьми в ігри (чи навіть з дорослими, наприклад, у монополію) тощо
дотримуйтеся інформаційної гігієни, читайте новини декілька разів на день, а не кожні 5 хвилин
жартуйте, переглядайте гумористичні дописи та меми на злобу дня. Гумор - прекрасний захисний механізм психіки.
Найважливіше зараз — робити свій стрес експертним. Стрес стає експертним, коли ви розумієте, як можна з ним боротися і функціонувати далі.

Як допомогти підлітку у виборі професії? Поради батькам.

Вибір майбутньої професії часто викликає палкі суперечки батьків і дітей, адже батьки впевнені, що краще знають життя, а діти хочуть обирати самостійно, оскільки це їхнє майбутнє. Одвічне питання батьків «як допомогти дітям у виборі професії?» завжди на часі, воно не втрачає своєї гостроти і сьогодні.

То ж варто прислухатися до порад фахівців.



Прислухайтеся до своєї дитини.

В будь-якому разі треба покладатися на її вподобання. Якщо уявити вектор часу, то дитина знаходиться ближче до майбутнього, ніж ви, а отже краще відчуває напрям розвитку світу. Ваша дитина не буде щасливою, якщо сліпо слідуватиме вашому плану. І рано чи пізно, вона все одно повернеться до справи, яка їй подобається, але із втраченим часом, або залишиться нещасною.


Не забувайте, що Ваша дитина – це особистість.

Ви знаєте її улюблений фільм, колір, тварину? Спілкування на такі теми приводить не лише до зближення, а й до самопізнання, що полегшить майбутній вибір. Поспостерігайте, які завдання дитина виконує із задоволенням. Що в неї найкраще виходить: організація днів народжень, дресура собаки, кулінарія. Ці факти необхідно нанизувати, як намисто, доки не отримаєте цілісну картину.


Розповідайте та інформуйте.

При виборі професії, можна виділити декілька площин. Перша – розуміння дитиною себе. Друга – навколишнє середовище з усіма його вимогами: знання професій, ринок праці тощо. Ідеальна професія знаходиться на їх перетині.

Уявіть, у світі за загальними підрахунками існує близько 50-70 тисяч професій. А школяр знає лише 30-40 професій, 15 з яких він бачив у школі і підручниках. Тобто, ці площини у дітей мізерні через відсутність інформації. Допомагайте дитині якомога більше дізнатися про зміст професій: журналіст бере інтерв’ю, урбаніст розробляє план міста, маркетолог опановує мистецтво продавати, реабілітолог допомагає людині стати на ноги після травм і хвороб. Ознайомтеся з ринком праці, разом проаналізуйте, які професії користуються сталим попитом.

Ставте дитині правильні запитання

Згадайте, як давно ви засипали свою дитину запитаннями, на які не отримали виразних відповідей? Якщо дитина не хоче ділитися, значить – вона боїться. Потрібно враховувати психотип дітей, адже запитання можуть бути для них, як допит.

Не ставте закритих питань, наприклад: «Ти вже визначився з професією?». Ви не отримаєте у відповідь нової інформації, лише нерозбірливе «угу» або «нєа», а після трьох запитань дитині набридне, і вона думатиме куди б скоріше сховатися.

Відкриті запитання, якщо їх правильно поставити, допомагають дізнатися нові подробиці. «Як?», «Де?», «Що?» – питання про майбутнє, а не з минулого. Пам’ятайте: не інструкції, а самопізнання.

Намагайтесь уникати питань, які починаються з «Чому?», бо вони асоціюються зі звинуваченням. Єдине виключення: «Чому це для тебе важливо?» Основна мета таких питань – можливість дитині самостійно оцінити свої результати, прогрес, здібності.

Ніколи не запитуйте: «Ким ти будеш, коли виростеш?» Так ви лише заганяєте дитину у ступор. Вона вже є, і ким їй ще бути, як не собою? Правильне питання звучить: “Що тобі подобається робити?”


Дозвольте дитині розкритися самотужки.

Ми не маємо права вирішувати за них, тільки допомагати і підтримувати. Направляти дитину кудись своім авторитетом – ведмежа послуга. Вчинивши таке раз, ви змушені будете постійно стояти над душею і направляти далі по життю. На своє виправдання батьки кажуть, що діти нічого не хочуть. Буває, що дитина дійсно нічого не хоче. Тут не можна нав’язувати, лише цікавитися.


Моніторте ринок праці.

Періодично продивляйтеся актуальні вакансії за обраним напрямом, слідкуйте за тенденціями, ознайомлюйтесь з вимогами. Тоді не стане сюрпризом спілкування з роботодавцем і не виникне питання безробіття і після університету.


Створіть середовище.

Дитина найкраще проявляється через соціальні ситуації, взаємодію з природою, живими організмами, творчість, музику. Це можна зробити через гру або введення у середовище.

Ефективним буде спілкування з людьми, які мають досвід роботи в обраній вашою дитиною професії. Вони можуть розповісти про переваги і недоліки професії з власного досвіду. Зробіть можливим, щоб ваша дитина провела з цією людиною увесь її робочий день, “подивилась кухню зсередини”. Корисним буде створення умов, в яких можна спробувати.


Не тисніть. На все свій час.

Пошук улюбленої справи свого життя – справа нелегка. Не квапте дитину, якщо вона не знає, ким хоче бути. Просто допоможіть їй виявити, до чого в неї найбільше лежить душа.

Не вимагайте чіткості і визначеності у професії. Фокус повинен бути не на назві, а на діяльності. Світ більше не ділиться на гуманітаріїв і технарів.Освічена людина сьогодення повинна володіти знаннями широкого профілю.

Отже, батьки, ваше головне завдання – розгледіти здібності своєї дитини, розкрити природні задатки і допомогти знайти таку сферу діяльності, де ці здібності змогли б реалізуватися повною мірою.

Нехай ваші діти найдуть справу свого життя і будуть успішними!

ЯК ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ У ЦЕЙ НЕПРОСТИЙ ЧАС ВІЙНИ

1. Бути поруч: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.

2. Бути прикладом: більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…

3. Спілкуватися: це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – на макро-рівні як народу, і на мікро-рівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді і у цьому теж важливо бути чесними. Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до Перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!

4. Задіювати: ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було - ми маємо Жити. І звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т.д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні – є стільки стосункових ігор), допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…


5. Відновлюватися: це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є Світло - правди, любові, мужності - і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне…

Пам'ятка успішного спілкування

Пам'ятка успішного спілкування

Успішним уважається таке спілкування, коли нам вдалося досягти очікуваного результату: отримати потрібну інформацію, допомогу, інколи – просто дружню пораду, підтримку або задоволення від разом проведеного часу. Досягти своєї мети в спілкуванні можна лише тоді, коли вас розуміють і ви розумієте інших.

Основою різних форм спілкування є бесіда, діалог (за визначенням словника – «взаємна розмова»). У бесіді обмінюються інформацією, знайомляться з новими ідеями, висловлюють наболіле, отримують розумну пораду, відчувають емоційне задоволення, естетичну насолоду. Тому хочемо надати декілька порад для ведення успішного спілкування.

1. Повноцінне спілкування залежить від обох партнерів.

2. Для повноцінного спілкування ми маємо об’єднати «дві мови»: мову слів і мову тіла (жести, посмішка).

3. Важливим у спілкуванні є вміння говорити й уміння слухати.

4. Основні правила активного слухання:

4.1. Використовуйте мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким розмовляєте, нахиляйтеся вперед, встановіть контакт очима.

4.2. Застосовуйте звуки та жести заохочення: підтримуйте співрозмовника доброзичливою посмішкою, словами «так – так» … та ін., хитанням головою.

4.3. Ставте уточнюючі запитання: вони допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо із того, що вже відомо.

5. У спілкуванні намагайтеся уникати наступних дій:

5.1. Переривати співрозмовника.

5.2. Демонструвати рухами або виразом обличчя, що ви не готові зразу слухати.

5.3. Давати поради.

5.4. Змінювати тему разом або переводити розмову на себе.

5.5. Давати оцінку людині, яка говорить.

6. Під час висловлювання своїх думок намагайтеся:

6.1. Чітко формулювати свою точку зору, добираючи слова, зрозумілі не лише вам, а й співрозмовнику.

6.2. Говоріть від себе: «я так думаю», «я вважаю», «я відчуваю».

6.3. Будьте конкретними – не говоріть загальних або відомих усім речей.

6.4. Намагайтеся зацікавити партнера по спілкуванню.

Успішного спілкування!!!

Залежність від соцмереж

 

Уміння слухати

Уміння слухати (джерело: Козирєв Г. І. Політична конфліктологія)

Повний перелік запитань тесту

1. Чи чекаєте ви нетерпляче, поки інший скінчить говорити і дасть можливість вам висловитися?

2. Чи поспішайте ви прийняти рішення до того, як зрозумієте проблему?

3. Чи слухаєте ви лише те, що вам подобається?

4. Чи заважають вам слухати емоції співрозмовника?

5. Чи відволікаєтесь ви, коли ваш співрозмовник викладає свої думки?

6. Чи запам'ятовуєте ви замість основних моментів бесіди які-небудь несуттєві?

7. Чи заважають вам слухати упередження?

8. Чи припиняєте ви слухати співрозмовника, коли з'являються труднощі в розумінні сказаного?

9. Чи займаєте Ви негативну позицію щодо мовця?

10. Чи завжди ви слухаєте співрозмовника?

11. Чи ставите ви себе на місце мовця, щоб зрозуміти, що змусило його говорити саме так?

12. Чи приймаєте ви до уваги той факт, що у вас із співрозмовником можуть бути різні предмети обговорення?

13. Чи допускаєте ви, що у вас або у вашого співрозмовника може бути різне розуміння змісту уживаних слів?

14. Чи намагаєтеся ви з'ясувати той факт, що суперечка може бути викликана розходженням точок зору або постановкою питання?

15. Чи уникаєте ви погляду співрозмовника, чи дивитеся навколо, коли слухаєте?

16. Чи виникає у вас гостре бажання перервати співрозмовника і вставити своє слово за нього або в піку йому, випередити його висновки?

Ключ до тесту "Уміння слухати":

Кожна відповідь: так - 0 очок; ні - 1 очко; але за відповіді "ні" у питаннях 11, 12, 13, 14 - також 0 очок.

Підрахуйте загальну суму набраних балів.

11-12 балів. Ви вмієте досить добре слухати партнера.

Чи не керуючись упередженнями стосовно нього, звертаєте увагу на головне в його монолозі. Ваші власні емоції не заважають уважно слухати навіть те, що вам не дуже подобається. Багато хто любить спілкуватися з вами, оскільки ви даєте їм, нерідко дуже докладно, «поплакатися в жилетку». Ви ніколи не перериваєте співрозмовника, щоб висловитися самому, не робите з того, про що він говорить, висновків за нього.

9-10 балів. Нерідко ви проявляєте вміння слухати партнера. Навіть якщо у вас є упередження по відношенню до партнера, ви можете на деякий час стати вище їх, щоб дослухати його до кінця. Якщо партнер вам набрид, ви намагаєтеся дуже тактовно перервати його виливу і закінчити спілкування з ним. Іноді ви все ж дозволяєте собі перервати партнера, для того щоб вставити своє «вагоме» слово.

Менше 8 балів. Ви, на жаль, ще не навчилися слухати свого партнера по спілкуванню. Постійно перериваєте його, не даєте йому висловитися до кінця. Якщо вам не подобається те, про що говорить партнер, перестаєте слухати його. Нерідко вам суттєво заважають емоції або упередження у правильному розумінні змісту того, про що вам говорять. Іноді ви можете зайняти негативну, конфронтаційну позицію по відношенню до партнера, відволікаєтесь від основного питання обговорення, особливо якщо при цьому намічаються які-небудь труднощі.

Рекомендації у надзвичайній ситуації