Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Зростав без батька. Про своє дитинство пізніше поет писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і сивий дід, а татом він нікого не кликав і довгий час був упевнений, що так і повинно бути.
Почав шкільне навчання Симоненко у рідному селі. По закінченні отримав золоту медаль. Згодом вступив на факультет журналістики Київського національного університету імені Шевченка, а після отримання диплома переїхав до Черкас, де працював у редакціях газет "Молодь Черкащини", "Робітнича газета", "Черкаська правда".Після отримання диплома Василь Симоненко працював у редакціях газет "Молодь Черкащини", "Робітнича газета", "Черкаська правда". У редакції "Черкаської правди" познайомився зі своєю майбутньою дружиною Люсею. Згодом у родини народився син Олесь. Саме Олесю Василь згодом присвятить "Лебеді материнства":
"Можна все на світі вибирати, сину.
Вибрати не можна тільки Батьківщину".
Творчість поета-шістдесятника
Писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за життя видано лише збірку лірики "Тиша і грім" (1962) і казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон". Його вірші, які допускалися до друку, коригувалися. Визнання до поета прийшло посмертно. Сам письменник про свій поетичний стиль говорив: "Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди".
Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні вірші Симоненка. Саме вони поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pоків. Ця поезія була сатирою на радянський лад.
Вірші Симоненка, які допускалися до друку, коригувалися радянською цензурою. Через цензуру друкувався Симоненко неохоче - не виносив втручання у свої тексти. У ті роки набули великої популярності самвидавні вірші Симоненка. Саме його сатира на радянський лад заклала підвалини українського опору 1960-1970 років - скажуть потім літературознавці. Поет був нещадний до українських ворогів, глумителів та відступників. Українська нація, був впевнений Симоненко - після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів і голодоморів - посяде гідне місце в житті цивілізованого вільного людства.
"Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є!
В його волячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!"
Поряд із творами громадянської та інтимної лірики з-під пера Симоненка виходять сатиричні епітафії, байки, він пише віршовані жарти й казки для дітей.
Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді, учасниками якого були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах.
Василь Симоненко помер у 28 років. За офіційною версією - від раку. За іншою версією - Симоненко просто "забагато знав".
У 1962 році він разом із колегами Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця, де було поховано жертв розстрілів НКВС - на цвинтарях у Биківні, Лук’янівському та Васильківському кладовищах на Київщині. Це стало трагічною подією в його житті - його було взято на облік до КДБ.
Влітку того ж 1962 року владою було підлаштоване звіряче побиття Василя Симоненка на залізничній станції ім. Шевченка (м. Сміла) у Черкаській області. Поета жорстоко побили працівники міліції. Згодом стан його здоров'я погіршився. Рак нирок та побої міліціонерів призвели до передчасної смерті Симоненка.
14 грудня 1963 року, у свої неповні 29 років, поет помер у черкаськiй лiкарнi. Під час похорону до рук друзів поета потрапили його щоденники й архів, але Симоненка в Україні не видаватимуть ще 15 років. У 1965-му поета висунуть на Шевченківську премію, однак отримає її Василь Симоненко лише через 30 років, в незалежній Україні - посмертно.
Цікаві факти з життя
Улітку 1962 року Василь Симоненко з Миколою Сніжком та сім`ями відпочивали на пікніку на березі Дніпра. Там випадково у воді поет знайшов підкову. Забрав її та хотів повісити вдома над дверима, але дружина не дала. Тоді Симоненко прибив підкову до одвірка у редакції "Черкаської правди", де працював. "Сказав, що в кожної хати повинен бути свій оберіг", - пригадує Микола Сніжко.
Через 35 років після смерті в робочому кабінеті Василя Симоненка відкрили кімнату-музей. На столі лежать рукописи віршів, перо, стоїть машинка. Збоку - вішак із плащем і капелюхом, а на полиці шафи - підкова.
Найкращі цитати Василя Симоненка
- Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе.
- Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!
- На світі той намудріший, хто найдужче любить життя.
- Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину.
- Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова…
- Поезія – це прекрасна мудрість.
.jpg)